Адаптовані оповідання українською для рівня C1

— Чи не завалялося у вас часом, Василію Йвановичу, якоїсь газети чи книжчини? — спитав хурщик Антін у монопольщика, перев'язуючи хустинкою зароблені за хуру копійки.

Гуси не мали про це ані найменшого здогаду.

Я не можу слухати сумної музики.

Миколка, синок Прокопів, був із тих школяриків, на яких задивишся мимоволі, бо тихий він був, лагідний аж до сором'язливості, а рухи мав плавкі та неквапні, мов у дівчинки.

Відколи люди пам'ятали Івана Дідуха господарем, мав він завжди тільки одного коня й невеликий візок — оце й усе майно.

Звали її Наталею, і була вона ще зовсім крихітка — лише сьомий рочок добігав.

Лишилося тільки спакувати валізу — одне з тих незліченних «треба», що виснажили мене й відібрали сон.

І Спершу про одне глухе слово: Гапка — воно звучить тьмяно й безбарвно, тому ми ним її ніколи й не кличемо, адже для нас вона товариш Жучок, а Гапка глуха, наче камінь, що канув у воду.

Федько був справдешній зірвиголова, відчайдух і шибайголова, яких іще пошукати.

Чи бували ви коли-небудь у наших краях?

Спи вже, Пилипку, спи, і чуєш, як там надворі бешкетує?

Чимало разів, влягаючись на гарячому камінні при самій воді, у затінку скелі, що звисала наді мною, я проводжала очима нескінченні шеренги хвиль та ясну межу обрію — і тоді мене поймало дивне чуття, ніби мене занесло в землю, де людська стопа ще не ступала або де давно вивітрився всякий слід людей.