Ukrainian short stories for C1 learners

— Чи не завалялося у вас часом, Василію Йвановичу, якоїсь газети чи книжчини? — спитав хурщик Антін у монопольщика, перев'язуючи хустинкою зароблені за хуру копійки.

"Might you happen to have, Vasyl Ivanovych, some newspaper or little book lying around?" asked the carter Anton of the liquor-store keeper, tying the kopecks he had earned for the haul into a handkerchief.

Гуси не мали про це ані найменшого здогаду.

The geese had not the faintest inkling of it.

Я не можу слухати сумної музики.

I cannot listen to sad music.

Миколка, синок Прокопів, був із тих школяриків, на яких задивишся мимоволі, бо тихий він був, лагідний аж до сором'язливості, а рухи мав плавкі та неквапні, мов у дівчинки.

Mykolka, Prokip's little son, was one of those schoolboys you couldn't help staring at — he was quiet, gentle to the point of shyness, and his movements were smooth and unhurried, like a girl's.

Відколи люди пам'ятали Івана Дідуха господарем, мав він завжди тільки одного коня й невеликий візок — оце й усе майно.

For as long as people could remember Ivan Didukh as a householder, he had always owned only one horse and a small cart — that was the whole of his property.

Звали її Наталею, і була вона ще зовсім крихітка — лише сьомий рочок добігав.

Her name was Natalya, and she was still very small — she had just turned seven.

Лишилося тільки спакувати валізу — одне з тих незліченних «треба», що виснажили мене й відібрали сон.

There remained only one thing left to do — pack the suitcase — one of those countless "musts" that had worn me out and stolen my sleep.

І Спершу про одне глухе слово: Гапка — воно звучить тьмяно й безбарвно, тому ми ним її ніколи й не кличемо, адже для нас вона товариш Жучок, а Гапка глуха, наче камінь, що канув у воду.

First, a word about one dull name: Hapka — it sounds dim and colorless, so we never call her that, because to us she is Comrade Zhuchok, while Hapka is as deaf as a stone dropped in water.

Федько був справдешній зірвиголова, відчайдух і шибайголова, яких іще пошукати.

Fedko was a true daredevil, a reckless troublemaker, and a wild one — the likes of which you'd be hard pressed to find.

Чи бували ви коли-небудь у наших краях?

Have you ever been to our part of the country?

Спи вже, Пилипку, спи, і чуєш, як там надворі бешкетує?

"Go to sleep now, Pylyp, go to sleep — do you hear how it's carrying on out there?"

Чимало разів, влягаючись на гарячому камінні при самій воді, у затінку скелі, що звисала наді мною, я проводжала очима нескінченні шеренги хвиль та ясну межу обрію — і тоді мене поймало дивне чуття, ніби мене занесло в землю, де людська стопа ще не ступала або де давно вивітрився всякий слід людей.

Many times, lying on the hot stones at the water's edge, in the shade of a cliff that hung over me, I followed with my eyes the endless ranks of waves and the bright line of the horizon — and then a strange feeling would come over me, as though I had been carried to a land where no human foot had ever trodden, or where every trace of people had long since been worn away.